|
|
|
Біля витоків карбування українських монет
|
І. Історія досліджень
Перші давньоукраїнські монети, що згідно з документами були віднайдені тільки в 1790-х роках, деякий час вважались місцевими знахідкими й інформація про них поширилась лише на початку XIX століття, їхню оригінальність засвідчив навіть російський історик М. Карамзін, хоча такі визнання різко суперечили панівній тоді теорії про шкіряні або хутряні гроші./1/ Ця теорія не мала під собою реального ґрунту, адже в писемних пам'ятках Русі чітко було зафіксовано вже існуючу та доволі розвинену на той час розрахунково-грошову систему з різноманітними платіжними одиницями - гривнами кун та гривнами срібла, кунами, ногатами і різаками./2/
Наприкінці XVIII століття в Києві одна за одною з'явились дві подібні, раніше невідомі монети (золота та срібна), на яких давньоукраїнською мовою було викарбувано ім'я князя Володимира. Тоді ж поширилась інформація про срібну монету із зображенням св. Георгія з одного боку й майстерно виконаним написом «Ярославле сребро» та тризубом з іншого. Ця монета знаходилась у колекції О. Мусіна-Пушкіна, який стверджував, що її знайшли під час земляних робіт у Києві 1792 року./3/ Щоправда, інший нумізмат - X. Фелькнер - стверджував, що та монета була підвішена до ікони і що саме він включив знахідку до наукового обігу, хоча й не розглядав її як повноцінну монету.4
Наприкінці XVIII - в першій половині XIX століття київські вчені-археологи та нумізмати підійшли до відкриття нових, раніше невідомих науці, монет, що пізніше мали засвідчити тисячолітню традицію карбування українських грошей. Наукові припущення були підкріплені віднайденням Пінського (1804), Ніжинського (1852), Кінбурнського (1863) скарбів. Думку про оригінальність монет Давньої Русі переконливо потвердив Ніжинський скарб (200 екз. срібляників Володимира Святославича, Ярослава Володимировича та Святополка Окаяного).
У листопаді 1796 року київський вчений-аптекар Г Бунґе випадково побачив і придбав у нетверезого козака корпусу піших стрільців золоту монету
з викарбуваним на ній ім'ям Володимира. Набір до того корпусу здійснювався на Чернігівщині, Київщині та Полтавщині. Бунґе з'ясував, що монету новобранцю подарувала на прощання його матір. Незважаючи на пропозиції, що надходили з Москви та Петербургу щодо її придбання, монета залишилась у Києві і стала місцевою гордістю. За зліпками й малюнками, завдяки листуванню та окремим згадкам у періодичних виданнях багато хто дізнався про неї ще перед опублікуванням її зображення в 1816 році./5/ Того ж року ця монета перейшла до рук київського колекціонера - М. Могилянського, який вирушив з нею до Петербургу де з першим златником ознайомився й М. Карамзін./6/ Ще до придбання цієї монети Могилянський купив у київського купця В. Пряшникова срібляник Володимира у відмінному стані, знайдений на селянському городі в Борисполі, поблизу Києва. На аверсі монети зображений князь, який сидить на престолі; на реверсі - незрозуміла фігура, схожа на ту, що викарбувана на монеті Ярослава. Ця ж фігура присутня й на златнику але там вона зображена в мініятюрі над князівським плечем. У1821 році М.Могилянський загубив златник та, на щастя, його монета вже давно не була унікальною. Ще в 1805-му новий хоронитель монет в Ермітажі Ф. Круґ виступив за належність до монетної спадщини русичів декількох золотих монет, що зберігалися в Ермітажі серед візантійських./7/ Але Ермітаж тоді був недоступний для широкого загалу, тому слова Круга для читачів його книги впродовж багатьох років залишились загадкою. У праці йшлося про чотири Володимирові златники, які й донині зберігаються в Ермітажі разом з іще трьома, що були додані до колекції пізніше. Дослідження записів у давньому каталозі римських і візантійських монет, які провадились у XVIII - на початку XIX століття, дозволили встановити, що цих монет на той час ще не було в Ермітажі. З 1804 року вже велась книга надходжень, і перший же її запис зафіксував факт передачі з Пінського скарбу візантійських золотих монет (мова йшла тільки про 12 екз., потрібних для колекції, а 8 були відокремлені як «дублети» вже наявних). Книги обліку т. зв. дублетів тоді ще не існувало, але в 1838 році, після смерти хоронителя Є. Келера, був складений повний опис золотих монет. Особа, якій доручили цю справу, зафіксувала все, що надходило до Ермітажу з 1805 до 1838 року, і крім того, віднайшла надходження 1804 року та датувала Пінський скарб за «наймолодшими» монетами серединою XI століття. Серед відокремлених у 1804 році «зайвих» монет могли бути не тільки візантійські, але й монети Давньої Русі. А оскільки дублети не обліковувались, то деякі з них розійшлися по петербурзьких приватних колекціях. Так, у 1822 році у двох відомих колекціонерів столиці -Я.Рейхеля та М.Рум'янцева - майже одночасно з'явились два златники Володимира, інформація про які згодом поширилась./8/ Вірогідно, що обидва «дублети» належали до Пінського скарбу.
II. Карбування
Територіяльне розширення Русі внаслідок походів Святослава й Володимира, прийняття останнім християнства як державної релігії та його одруження з Анною, а відтак і зростання міжнародного авторитету Києва, спонукало великого князя київського до випуску власних монет. У результаті були введені в обіг златники і срібляники, на зразок розповсюджених на Русі золотих солідів імператорів Візантії Василя II та Костянтина VIII - сучасників Володимира. На золотих і срібних монетах з одного боку було викарбувано портрет князя Володимира -в царському одязі, із вінцем (замість ніг - дві надломлені лінії, оскільки, згідно з канонічними правилами, князя треба було зображувати тільки на повний зріст)./9/ Навколо портрета Володимира на перших монетах подавався напис: «Володимир, а се його злато» (чи відповідно срібло). На зворотному боці зображено Ісуса Христа Пантократа (Вседержителя). Вага була аналогічною до візантійських солідів -4.35 г. Усього віднайдено 11 екземплярів таких златників, срібляників - близько 340.
Уже тривалий час дискутується питання про кількість монет, випущених князем Володимиром і його наступниками. Аналіза попередніх досліджень допомагає встановити, що їх запроваджували в обіг протягом ЗО років три князі - Володимир (988-1015), Святополк (1015-1016,1018) і Ярослав (1014-1054). У той період Русь не мала власних срібних чи золотих копалень, а відтак монети виготовлялися із завезених з арабських країн монет та прикрас. Багато срібляників було зроблено з міді, і лише зверху покрито сріблом. Це призвело до того, що в торговельному секторі вони майже не використовувались і поступово осідали в населення. На думку колишнього хоронителя Відділу нумізматики Ермітажу І. Спаського, монети в Давній Русі не карбували з листа, а виливали у формах, і вже потім з тих кружечків карбувались монети.
У зв'язку з посиленням політичної ролі держави в Европі та зміцненням князівської династії на престолі у подальшому на монетах замість зображення Христа було вибито князівський знак - рюриківську тамгу (тризуб). Зазнав змін і напис: на аверсі - «Володимир на столі», на реверсі - «а се його срібло» (злато).
Карбував свої монети і син Володимира - Ярослав. На думку д-ра М. Котляра, ці монети були випущені ще в 1014 році в новгородській вотчині, котрою Ярослав володів як старший із синів. Тоді князь відмовився сплачувати щорічну данину батькові (2 тис. гривен). Окрім того, 1000 гривен Ярослав мав роздати новгородській дружині. Можливо, прагнучи унезалежнення, він і почав карбувати свої монети./10/
Дискусійною стала проблема карбування власних монет Святополком, сином Ярополка, убитого в 980 році Володимиром Святославичем. Тож цілком природно, що на монетах Святополк зобразив не Володимирів тризуб, а двозуб Ярополка. Тим самим князь підкреслив нерозривність династичної традиції свого батька./11/ Час карбування Святополкових монет дослідники пов'язують з боротьбою за великокняжий Київ (1015), у ході якої князь убив трьох своїх братів - Бориса, Гліба та Святослава.
Дискутується й питання щодо срібляників з іменами Святополка і Петра (Петроса) - їх відомо близько 70 екз. На Русі окрім слов'янських імен князі з часу схрещення мали ще й християнські. Так, зокрема, Володимир Святославич іменувався Василем, Ярослав (Мудрий) - Георгієм, а Святополк відповідно - Петросом (Петром). Однак існує й інша версія, пов'язана з перебуванням князя в Польщі. Дехто з дослідників вважає, що одружившись з донькою Болеслава Хороброго, Святополк прийняв католицьку віру та змінив ім'я.
III. Князівські регалії на перших українських монетах
Викликають наукові дискусії і зображення на златниках та срібляниках князівських реґалій. Вивчаючи монети Володимира, дослідники передусім відзначають прагнення наших предків до передачі портретної схожости. Науковець І.Толстой вважав такий крок навмисним відступом від візантійської традиції./12/
Корона великого князя майже однакова на златниках і срібляниках усіх чотирьох типів: посередині вінця розміщено хрест, який складається з намистин. Так, намистина, що позначає нижню частину хреста, у більшості випадків знаходиться в намистиновому ряді, що позначає прикраси корони. З обох боків на обличчя звисають підвіски, позначені крапками. Кожна підвіска закінчується двома намистинами, що знаходяться на певній відстані одна від одної./13/
Зображення скіпетра на монетах Володимира Святославича дещо різниться. Можна виділити чотири види зображень: 1) скіпетр у вигляді рівнокінцевого хреста, перехрестя котрого позначене трьома намистинами; древко скіпетра внизу прикрашене намистиною; 2) скіпетр у вигляді рівнокінцевого хреста, перехрестя якого на кінці розширюються, закінчуються намистинами, сама намистина також відокремлює хрест від древка скіпетра; внизу скіпетра - ще одна намистина; 3) скіпетр, подібний до попереднього, але хрест не відокремлений від древка намистиною; 4) скіпетр, подібний до попереднього, внизу скіпетра позначено Голгофу (або взагалі нічого немає).
Серед престолів, зображених на златниках і срібляниках, І. Толстой виділив два типи: 1) престол з ліроподібною спинкою; 2) престол без спинки з довгою подушкою./14/
Одяг Володимира не є подібним до вбрання візантійських імператорів. На всіх монетах князь постає у плащі з круглою фібулою на грудях чи ближче до правого плеча. Подекуди князь зображений у далматиці./15/ На деяких екземплярах князь постає в кольчузі,/16/, а можливо, в імператорського одязі, усипаному дорогоцінним камінням, - сказати про це з упевненістю не дозволяє якість зображення.
Реґалії Володимира Святославича, викарбувані на монетах, є подібними до тих, що належали візантійським імператорам. Може, автори штемпелів просто скопіювали їх з візантійських зразків? Проте важко уявити, що їм вдалося зібрати різні екземпляри таких монет, запозичити окремі деталі та відповідно скомпонувати їх на зображенні. Тим паче, що на монетах Володимира відсутні атрибути імператорської влади, зокрема трон./17/
О. Орешников помітив, що деякою мірою подібними до візантійських монет є тільки златники і срібляники першого типу. Інші ж типи срібляників не мали в середньовіччі жодних аналогів./18/
Зображення князя з усіма регаліями, подібними до регалій візантійських імператорів, князівського знака, німба над головою володаря, який символізував святість князівської влади, свідчить про те, що цим елементам наші пращури при карбуванні монет надавали великого значення. Як зазначав І.Спаський, «ідейна насиченість зображень і написів перших руських монет є очевидною при порівнянні їх з будь-якими іншими першими монетами середньовічних держав Европи»./19/
1. Спасский И. Новые данные о златниках Владимира Святославича // Вспомогательные исторические дисциплины. - М., 1971. - Вып. VI. - С. 251.
2. Спасский И. Накануне тысячелетия монетной чеканки древней Руси // Нумизматика и сфрагистика. - М., 1974. - № 5. - С. 32.
3. Там само. -С. 31.
4. Тхоржевський Е Нариси історії грошей в Україні. - Тернопіль, 1999. - С. 30.
5. Воейков А. О найденных древних русских монетах // Вестник Европы. -1816. - Ч. 87 -С.316;Ч.88.-С.242.
6. Спаський І. Цит. праця. - С. 35.
7 Круг Ф. Критические замечания о древних русских монетах. - СПб., 1807 - С.64.
8. Спаський І. Цит. праця. - С. 36.
9. Тхоржевський Р Цит. праця. - С. 30.
10. Котляр М. «Володимир на престолі, а це його срібло» // Жовтень. - К., 1986. -№ 9. -С.79,82.
11. Тхоржевський Е Цит. праця. - С. 31.
12. Толстой И. Древнейшие русские монеты великого княжества Киевского. - СПб., 1882.-С.16-П
13. Свердлов М. Изображение княжеских регалий на монетах Владимира Святославича // Вспомогательные исторические дисциплины. - М., 1972. - Вып. ІV - С. 154.
14. Толстой И. Цит. праця. - С. 20-21.
15. Там само. - С. 40.
16. Орешников А. Денежные знаки домонгольской Руси. - М., 1936. - С. 70. 17 Толстой И. Древнейшие русские монеты Х-ХІ века. - СПб., 1893. - С. 21.
18. Орешников А. Цит. праця. - С. 48.
19. Спасский И. Русская монетная система. - Л., 1962. - С. 44.
|
|
|
|
|
|
Источник: Визвольний шлях. - 2003. – Кн. 10 (667). – С. 37-41.
|
|
